Самобутнім явищем середньовічної літератури є полемічні твори Івана Вишенського , Мелетія Смотрицького , Феофана Прокоповича та ін . Вершина давньої української літератури доби бароко – творчість поета і філософа Григорія Сковороди (1722-1794). „ Український Сократ ” мандрував Україною та країнами Центральної Європи , щоб ближче пізнати людей . Наскрізною для філософії Григорія Сковороди є проблема щастя , яка мислиться ним через розкриття божественної суті людини , виявлення таланту , закладеної в неї Богом , що забезпечує працю за покликанням . Слова філософа „ Світ ловив мене , та не впіймав ”, які він заповів викарбувати на своїй могилі , стали ще одним свідченням відданості Григорія Сковороди духовному життю перед земними суєтністю і марнотою .

Наприкінці XVIII ст . бурлескно - травестійна поема Івана Котляревського „ Енеїда " знаменувала появу новітньої літературної української мови і початок сучасної української літератури . Цей твір увібрав у себе перлини українського гумору , відобразив яскравий народний побут . Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками , передусім членами т . зв . харківського гуртка ( П . Гулак - Артемовський , Є . Гребінка ). До харківського гуртка належав також Г . Квітка - Основ ' яненко – основоположник української художньої прози , який перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах .

XIX ст . – це доба становлення національної самосвідомості . Поетична збірка „ Кобзар " видатного українського поета Тараса Шевченка , яка побачила світ у 1840 році , фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців . Творчість Тараса Шевченка визначила на десятиліття вперед подальший розвиток української літератури - ( не тільки поезії , а й прози і драматургії ). Шевченкова поезія стала важливим етапом і в розвитку української літературної мови . Шевченко завершив процес її формування , розпочатий ще його попередниками ( Котляревський , Квітка - Основ ' яненко , поети - романтики та ін .), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова . Ім ’ я Тараса Шевченка стало символом української культури у світі , подібно до таких емблематичних імен універсального рівня як Шекспір , Гете чи Пушкін , кожен з яких асоціюється не тільки з літературою , а й культурою своїх країн .

Літературний процес другої половини XIX ст . формувався під впливом творчості цілої плеяди талановитих письменників – Івана Нечуя - Левицького , Марка Вовчка , Панаса Мирного , Михайла Коцюбинського , Івана Франка , Ольги Кобилянської , Бориса Грінченка та ін . Для літератури того часу характерні різноманітність художніх напрямів та індивідуальних стилів письменства , використання різних жанрів – від епічних романів і повістей до новел , фейлетонів , оповідань тощо . Значна частина письменників цієї доби вела активну політичну і просвітницьку діяльність .

Прикладом універсальної особистості в історії не тільки української , а й світової культури є постать Івана Франка – поета , прозаїка , драматурга , журналіста , літературного критика , теоретика та перекладача . Творчий доробок І . Франка вражає своєю неосяжністю ( понад 50 томів ). Письменник одним з перших почав перекладати твори світової літератури на українську мову ( Й . Гете , Г . Гейне , Дж . Байрона ).

З появою на зламі століть нової генерації авторів українська література зазнає впливу європейського модернізму . Найяскравіше цей підхід позначився на творчості двох провідних літературних постатей цього періоду – поетеси Лесі Українки та прозаїка Михайла Коцюбинського . Леся Українка збагатила українську літературу образами світової літератури й сюжетами з історії , міфології різних епох і різних народів світу . Поряд з великим талантом поетеси Леся Українка виявила неабиякий хист перекладача . Їй належать чудові переклади з творів Гомера , Г . Гейне , В . Шекспіра , Дж . Байрона , В . Гюго , єгипетських та італійських народних пісень , індійського епосу .

Після революції літературний процес відзначався особливим драматизмом і складністю в Україні , як і в усьому СРСР . З одного боку українська література у цей час переживала небачений розквіт . На багатій літературній палітрі співіснували різноманітні художні школи , стилі і напрями – від радикального пролеткультівства , теоретики якого пропагували створення „ лабораторним шляхом " „ чисто пролетарської культури ” ( В . Блакитний , Г . Михайличенко , М . Хвильовий ) до футуризму ( М . Семенко ) і навіть неокласицизму , представники якого орієнтувалися на створення високого гармонійного мистецтва на основі освоєння класичних зразків світової літератури ( група неокласиків на чолі з М . Зеровим ).

Однак більшість представників цієї хвилі українського відродження загинули в часи Громадянської війни , голодомору 1932-33 рр . та більшовицьких репресій 30- х років . У 1938-1954 рр . було репресовано близько 240 українських письменників , хоча багато з них були прихильниками радянської влади , воювали за неї , відбулися як письменники вже після революції . Деякі з них були розстріляні , деякі так і померли в ув ’ язненні , доля деяких з них після арештів так і залишилася невідомою . Зазнавав арешту і визнаний радянською владою поет М . Рильський , 10 років провів у таборах за обвинуваченням в участі у міфічній Українській військовій організації Остап Вишня , були розстріляні Г . Косинка , М . Зеров , М . Куліш , Є . Плужник , М . Семенко . Покінчив життя самогубством М . Хвильовий , який намагався врятувати багатьох товаришів . Опинився під забороною і експериментальний театр „ Березіль ”, а його керівник – всесвітньо відомий режисер Л . Курбас – був арештований і розстріляний .

Незважаючи на жорсткі рамки панівного у радянську добу стилю соціалістичного реалізму , українським письменникам вдалося творити літературу , яка не втратила своєї актуальності і сьогодні . Це , передусім , твори П . Тичини , М . Рильського , В . Сосюри , О . Довженка , О . Гончара та інших .

У 60- і роки завдяки хрущовській відлизі і певній лібералізації суспільно - політичного життя в Україні зародився потужний мистецьких рух , представники якого згодом отримали назву „ шестидесятники ”. „ Шестидесятники " шукали нових форм творчості , нового осмислення національного досвіду в рамках тоталітарної системи . До цього покоління належали В . Стус , Л . Костенко , В . Симоненко , Г . Тютюнник , Д . Павличко , І . Драч та інші . Активна громадянська позиція привела В . Стуса , як і багатьох інших його колег по перу в ряди „ дисидентської " інтелігенції . У 1970 рр . прокотилася нова хвиля масових арештів української інтелігенції , багато провідних письменників були ув ’ язнені в сибірських таборах за „ антирадянську агітацію ". Деякі з них були реабілітовані посмертно на початку 90- х рр .

Надзвичайно розмаїта і багата література письменників української діаспори , яка творилася впродовж ХХ ст . вихідцями з України на просторах від Європи до Австралії . Серед найяскравіших її представників – Іван Багряний , Василь Барка , Богдан Бойчук , Віктор Домонтович , Улась Самчук та багато інших .

Сучасну українську літературу творять письменники нової генерації Юрій Андрухович , Олександр Ірванець , Юрій Іздрик , Оксана Забужко , Микола Рябчук , Юрій Покальчук , Юрій Винничук , Костянтин Москалець , Наталка Білоцерківець , Василь Шкляр , Євгенія Кононенко , Андрій Курков , Іван Малкович , Богдан Жолдак , Сергій Жадан та інші .