Національна опера України ім. Т.Г.Шевченка незважаючи на свою відносно коротку історію, здобула визнання далеко за межами України. Самобутні інтерпретації класичної музичної спадщини і сучасних творів, виняткової злагодженості оркестр і хор, талановиті солісти, яскраві й самобутні виконавські традиції дозволили театру досягти мистецьких вершин і посісти важливе місце в сьогоденній музичній культурі Європи.

Постійна оперна трупа була організована в Києві тільки 1867 року і стала поряд з театрами Москви і Петербурга однією з найкращих у Російській імперії. Дебютом трупи стала „Аскольдова могила" Олексія Верстовського, яка розповідала про легендарне минуле Києва. Подальші творчі здобутки київської оперної трупи пов'язані, перш за все, з діяльністю генія української музики, композитора Миколи Лисенка. 1847 року вперше прозвучала українською мовою його опера „Різдвяна ніч" (за режисурою М.Старицького).

У перші роки існування театру репертуар поповнювався творами переважно російських композиторів: М.Глинки („Життя за царя", „Руслан і Людмила"), О.Даргомижського („Русалка") А.Рубінштейна („Маккавей") та ін. Це було неодмінною умовою існування музичного театру. Проте вдавалося ставити і європейську класику, на досить високому рівні показуючи в перекладі російською мовою опери „Севільський цирульник" Дж.Россіні, „Весілля Фігаро" В.-А.Моцарта, „Чарівний стрілець" К.Вебера, „Лючія ді Ламмермур" Г.Доніцетті, а також один за одним твори Дж.Верді, який став улюбленим композитором киян.

За життя Петра Чайковського в Києві були поставлені його опери „Опричник"(1874), „Євгеній Онєгін" (1884), „Мазепа" (1886) та „Пікова дама" (1890). Безпосередньо за участю авторів відбулися київські прем’єри опер „Алеко" С.Рахманінова (1893), „Снігуронька" М.Римського-Корсакова (1895).

З 1897 р. невід’ємною складовою театрального колективу київської опери стала балетна трупа.

Під час пожежі в театрі у 1896 р. загинули одна з найкращих у Росії музичних бібліотек, костюми і декорації. В ХХ століття Київська опера ввійшла з новим чудовим помешканням архітектора Віктора Шретера. Найбільшим досягненням стала сцена - одна з найбільших у Європі, обладнана за останнім словом тогочасної техніки.

У першому десятилітті ХХ ст. на ній виступали найвидатніші українські і російські співаки. До Києва залюбки їхали на гастролі і світові оперні зірки. Світова преса писала про неординарні явища тогочасного музичного життя - київські прем’єри опер „Валькірія" Р.Вагнера, „Янек" Вл.Желенського, „Садко" М.Римського-Корсакова, „Мефістофель" А.Бойто.

Змагання за українську державність у 1918 - 1920 рр. пробудило відродження національної культури, зокрема й музичної. 1919 року на сцені Київської опери вперше зазвучала українською мовою опера П.Чайковського „Черевички". У 1925 р. відбулася реорганізація оперного мистецтва. Вистави, які виконувалися в усіх театрах переважно російською мовою, відтепер мали звучати українською. Оперні колективи було перетворено на оперно-балетні.

Результатом стало створення першого балету на українську тему „Пан Каньовський" М.Вериківського (1931), а згодом „Лілеї" К.Данькевича.

У репертуарі київської опери з’являються опери на сюжети з української історії - „Тарас Бульба", „Різдвяна ніч" М.Лисенка, „Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, „Кармелюк" В.Костенка, „Дума чорноморська" С.Потоцького, „Беркути" ("Золотий обруч") Б.Лятошинського.

Короткий період українізації у сфері культури початку 30-х рр. XX ст. завершився розгромом інтелігенції, низкою сфабрикованих судових процесів і страшними вироками багатьом видатним діячам культури, звинуваченим в українському буржуазному націоналізмі. Не обминуло це й Київської опери: у таборах опинилися майже всі артисти балету - учасники Міжнародного фестивалю фольклорного танцю, які привезли з Лондона у 1935 р. Золоту медаль - першу міжнародну відзнаку театру.

У повоєнні роки на київській оперній сцені поряд з уславленими співаками дебютувало нове покоління вокалістів - Борис Гмиря, Лариса Руденко, Єлизавета Чавдар, Дмитро Гнатюк. На балетну сцену прийшли Лідія Герасимчук, Анатолій Бєлов, Микола Апухтін, Євгенія Єршова, Олена Потапова.

У 1951 та 1960 рр. театр стає учасником Декад української літератури та мистецтва у Москві. І хоча це були скоріше політичні, ніж мистецькі акції, київський колектив підтвердив свій високий мистецький рівень, показав багато нових вистав, зокрема чудовий балет „Маруся Богуславка" А.Свєчникова з Л.Герасимчук у головній партії та оперу „Богдан Хмельницький" К.Данькевича, яка попри захоплення глядачів і високу оцінку критики несподівано викликала серйозні політичні звинувачення авторів твору і постановників у нерозумінні національної політики СРСР.

Етапними для театру стали постановки опер „Борис Годунов" М.Мусоргського, „Князь Ігор" О.Бородіна (1952), „Катерина" М.Аркаса (1956). З грандіозним успіхом пройшла в Києві прем’єра опери „Війна і мир" С.Прокоф’єва (1956), яка була визнана критикою найкращою інтерпретацією цього твору.

У 1964 р. київський балет став учасником Міжнародного фестивалю класичного танцю в Парижі. Вистави і концертні програми були високо оцінені шанувальниками хореографічного мистецтва. Колектив з України був удостоєний найвищої нагороди Паризької Академії танцю - Золотої Зірки, а Іраїда Лукашова та Валерій Парсєгов - премій Анни Павлової та Вацлава Ніжинського.

Починаючи з 1950-х рр. київську оперу дедалі частіше називають колективом зірок. Перемоги на міжнародних конкурсах здобули Єлизавета Чавдар (Будапешт, Берлін), Бела Руденко, Євгенія Мірошниченко, Володимир Тимохін, Андрій Кикоть (Тулуза), Микола Кондратюк, Надія Куделя (Відень).

Традиційними стають перемоги київських вокалістів та артистів балету і в наступні роки на найпрестижніших оперних і балетних конкурсах у Москві, Тулузі, Софії, Римі, Токіо, Барселоні, Ріо-де-Жанейро, Варшаві, Афінах, Мадриді, Будапешті. Практично не відбувається жодного конкурсу, в якому б не брали участь і не здобували нагород артисти шевченківського театру.

Мистецьким проривом театру в Європу можна вважати тріумфальний виступ балетної трупи у Парижі (1964). Колектив показав три вистави - „Пахіту" Л.Мінкуса, „Франческу да Ріміні" П.Чайковського, „Підпоручика Кіже" С.Прокоф'єва, а також концертну програму, які пройшли при переповнених залах. Солісти балету Іраїда Лукашова та Валерій Парсєгов здобули найвищі нагороди фестивалю - Гран-прі, а також премії Анни Павлової та Вацлава Ніжинського. Київський балет отримав Золоту зірку - найвищу нагороду Французької академії танцю.

70–80 рр. ХХ ст. пройшли у відблиску яскравого таланту головного диригента театру Стефана Турчака. У виставах, якими він диригував (його ім’я носить Національний конкурс диригентів), розкрилися унікальні голоси Гізели Циполи, Марії Стеф’юк, Галини Туфтіної, Анатолія Солов’яненка та інших. Під художнім керівництвом Стефана Турчака київська опера неодноразово гастролювала в Західній Європі.

З 1992 по 2000 рр. балетну трупу Національної опери України очолював один з найвідоміших українських хореографів Анатолій Шекера (1935 - 2000), з ім’ям якого пов’язані досягнення українського балету останніх трьох десятиліть ХХ ст. Окрім класичних вистав - „Лебедине озеро" і „Лускунчик" П.Чайковського, „Раймонда" О.Глазунова, „Коппелія" Л.Деліба - він здійснив постановки багатьох сучасних творів, зокрема, „Лілеї" К.Данькевича, „Спартака" А.Хачатуряна, „Ольги" Є.Станковича, „Легенди про любов" А.Мелікова, привнісши на балетну сцену поліфонізм танцю, симфонічну розгорнутість хореографічної партитури. Його постановка балету „Ромео і Джульєтта", здійснена 1971 року, вже 30 років не сходить зі сцени. Вистава була показана в багатьох країнах і відзначена медаллю ЮНЕСКО як найкраща інтерпретація прокоф’євського твору.

Дедалі частіше імена київських митців з’являються на афішах багатьох зарубіжних театрів. Анатолій Кочерга та Вікторія Лук’янець співають тепер на найпрестижніших оперних сценах Європи. З тріумфом виступають у Метрополітен-опера та Нью-Йорк Сіті-опера Володимир Гришко, Михайло Дідик - у Гельсінкі, Москві, Детройті, Ірина Дворовенко танцює в одній з найкращих американських балетних труп, Іван Путров з успіхом танцює в Ковент Гардені. Олексій Ратманський очолив Датську Королівську хореографічну трупу, а Денис Матвієнко став прем’єром балету трупи Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі.

Вистави київської трупи із захопленням слухали і дивились в останні роки в Німеччині, Франції, Швейцарії, Канаді, США, Мексиці, Данії, Іспанії, Італії, Японії, Польщі, Угорщині, Австрії, Голландії.

Зараз у репертуарі театру понад п’ятдесят оперних і балетних вистав.